Провінція
св. Архангела Михаїла
Ордену Менших Братів в Україні
|
ПАРАФІЯ СВ. АННИ У ПОЛОННОМУ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ The Roman Catholic Church in Ukraine
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ВІТАЄМО НА НАШОМУ САЙТІ! WELCOME! WITAMY! BENVENUTI!
Спільнота Дому:
Адреса Дому: Брати
Францисканці 30500 м. Полонне Хмельницька обл.
E-mail: polonne@ofm.org.ua
Храмове свято: 13 червня - Св. Антонія з Падуї 26 липня - Св. Анни
Історичний опис міста Більше тисячі років стоїть над синьою Хоморою, що биндою звивається у долині, місто Полонне, районний центр на Хмельниччині. Населення 23 211 мешканців (перепис 2001). Залізнична станція на лінії Шепетівка - Бердичів. Здавна славиться випуском фарфору, виробів художньої кераміки. Статус міста з 1938 року. Про Хомору та "град Полонний в лузе Хоморном" згадується в Руських літописних документах часів князювання Володимира Святославовича у Києві. Місто називалося по-різному: "Полонноє", "Полони", "Польний", "Полний", а в давніх актах - "Полонная", "Полонне", "Полонне Великое", "Полонне Новоє", про походження назви існує кілька думок. Одні вчені вважають, що вона пішла від назви Полянської землі, інші - від слова "полонити", брати в полон. Побутує і така версія: назву місту дало поняття "полонь", або походить від слова "полоне" - так жителі Полісся називали чисте, безлісне місце, луку - луг, сіножать, безлісе місце. Заснування міста пов`язують з 996 роком, коли князь Володимир Святославович приписав його до Десятинної церкви Пресвятої Богородиці. Сюди часто приїзджали великі князі Київської держави Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, тут жив удільний князь Володимир Мстиславович, стояв із своєю раттю біля Полонного князь Галицький. На місто нападали кочівники. Щоб захиститися від них, населення будувало укріплення. У ХІІ ст. на природній височині було зведено замок - фортецю із земляними валами, дерев'яним частоколом. Протягом віків відомо було місто Полонне і своїми ремісниками. З початку XVст. - власність князів Острозьких, а з XVІІст. - Любомирських. В другій половині XVІст. надане магдебурзьке право. Завдяки отриманого містом Магдебурзького права, ремесла набувають надзвичайного розвитку, створюються ремісні цехи. Саме завдяки самоврядуванню, яке давало Магдебурське право, місто розвивалося як незалежна частка в державі. Наперекір руйнівним війнам, в місті залишились історичні пам'ятки сивої давнини: територія оборонної фортеці ХІІ ст., земляні вали, залишки замку на історичній Татарській вулиці (нині вул. П.Маркіша). Через історію м. Полонного пройшли постаті князів Острозського, Любомирського, героїв національно - визвольного руху Максима Кривоноса, Івана Мазепи, Богдана Хмельницького та багатьох інших славних синів українського народу. В жорсткій боротьбі здобувалась свобода і державність. Пам'ятає м. Полонне повстання селян під проводом Я.Остряниці і жорстоке придушення шляхтою Речі Посполитої розбурених народних мас. Полонне відчуло на собі Великого Петра, який побував тут напередодні відомої Полтавської битви. Місто Полонне неодноразово відвідувала геніальна поетеса, символ України - Леся Українка. Тут проживав рідний брат її батька Григорій Антонович Косач. В цьому будинку зараз розташована ЗОШ № 5, на ньому встановлена меморіальна дошка. Центральна вулиця міста носить ім'я Лесі Українки, поруч зведено її пам'ятник. Історичний опис костелу та парафії На високому пагорбі, на березі річки Хомори, вже майже 400 років височить парафіяльний костел св. Анни. Засновником і фундатором його був Януш Острозький (1554-1620), воєвода волинський (1585-1593), каштелян краківський (1593-1620), князь Острозький (1608-1620), до котрого належало в цьому часі Полонне. Будівництво костелу, під керівництвом італійських архітекторів, розпочалося у 1583 році. Спочатку привозили на підводах кіньми землю, щоб зробити вищим цей пагорб. Пізніше привозили камінь з близьких каменоломень. Цеглу постачали з цегельні пана Леонарда Бабяра. Мурувалося на розчині з вапна, для виготовлення якого збирали велику кількість курячих яєць з навколишніх поселень, білок відокремлювався від жовтків і робили такий розчин. Стіни костелу мурували товщиною до 2м. Внутрішні розписи на склепінні і стінах виконувались олійними фарбами. Прикрасами будівлі костелу були також карнизи і вітражі. Будівництво було завершене у 1607 році. Януш Острозький спорудив цей костел на честь св. Анни, матері Пресвятої Діви Марії, дякуючи своїй матері Зофії, котру він дуже любив, поважав і котрій був безмежно вдячний за дар життя і за своє католицьке виховання. Януш був першим з роду Острозьких, котрий перейшов з православ’я на католицизм, а було це в 1579 році. Значним чинником, котрий також сприяв будівництву костелу, була велика кількість католицьких сімей, котрі жили у Полонному і у навколишніх місцевостях. Це були люди переважно польської національності, хоча було також немало сімей мішаних і людей української, російської та єврейської національності, котрі сповідували римо-католицьку віру. Люди хотіли мати костел і своїми молитвами випросили це у Бога. Для здійснення душпастирської опіки над вірними християнами Острозькі запросили отців Піарів, котрі служили у фортеці при каплиці св. Антонія. Назва цього згромадження походить від латинського слова «пієтас», що означає «набожний», котрі в особливий спосіб вшановують Пресвяту Діву Марію і її матір - св. Анну. У 1612 році князь Януш Острозький запросив на Волинь отців Єзуїтів, котрі при костелі св. Анни розпочали місію організовуючи школу, де діти навчалися грамоті старо-польською мовою. Уподобання до Єзуїтів Януш ще мав з дитячих літ, де відомий апостол католицтва в Україні, єзуїт Петро Скарга, був духовним отцем його матері польки-католички графині Зофії Тарновської у православному домі батька українця князя Василя-Костянтина (1526-1608). Після смерті Януша Острозького, останнього представника князівського роду по чоловічій лінії і віддання заміж дочок змусило Анну Костку, вдову князя Олександра брата Януша Острозького, до поділу маєтків. Найстарша дочка Софія, жінка тогочасного коронного підчашого, який згодом став воєводою краківським, Станіслава Любомирського (1583-1649), одержала в спадщину Полонне і опікувалась костелом. У 1618 році, після нападу татар, костел був пограбований і спалений. Відбудував костел після наїзду татар у 1646 році син Станіслава і Зофії, Костянтин Любомирський, але через п’ять років у 1651 році костел знову був зруйнований військом Богдана Хмельницького. Козацьке військо під проводом Максима Кривоноса спустошили також місто Полонне, і від їхніх рук загинули десятки тисяч мешканців Полонного. Після цієї трагедії місто Полонне вже ніколи не повернулося до своєї давньої краси. Після другого зруйнування костел було відбудовано у 1716 році. Зробив це дальній потомок сім’ї Любомирських - пан Домінік. Для здійснення душепастирської опіки над вірними християнами, Домінік Любомирський заснував при костелі місію отців Єзуїтів, котрі займалися також навчанням дітей і молоді. В часі послуги отців Єзуїтів були побудовані силами вірних Полонської парафії приміщення, котрі знаходяться біля костелу: теперішній тубдиспансер, будинок біля стоянки автомобілів, будинок санстанції, будинок через дорогу по правій стороні, де за радянських часів знаходився відділ міліції. Ці будівлі були відібрані у Полонської парафії терором на початку утворення радянської влади, і досі парафії не повернуто, не зважаючи на те, що парафіяни неодноразово зверталися з цим проханням до місцевої влади. У другій половині XVIII століття Полонне перейшло від Любомирських до Понінських. У 1781 році воно бачило в своїх стінах Станіслава Августа, останнього польського короля, який, повертаючись з Кам’янець-подільського, прибув до Полонного 23 листопада і був урочисто зустрінутий тут тодішнім власником Полонного князем Калістом Понінським, Мальтійським кавалером. Отці Єзуїти виконували священицьку і навчальну послугу у Полонному до 1773 року до т.зв. «касати» монастирів. Після Єзуїтів душепастирську послугу виконували дієцезіальні священики, котрих призначував єпископ ординарний. На початку 20-го століття, протягом 5-ти років (1902-1907), настоятелем Полонської парафії був кс. Міхал Дзєндзік. З Полонного він був перенесений до Мєндзибору в Польщі (1910), м. Бар Вінницької області (1914), с. Ободівка (1917-1918), котра на той час мала 3128 вірних парафіян, де був заарештований більшовицькою владою і загинув мученицькою смертю. Був одним з п’яти перших священиків, замордованих на Поділлі в роках 1918-1919. Згідно інформації кс. М. Токажевського « був він по-звірячому замордований українськими військами Петрушевича» . Його перерізали пилкою. Похоронений у містечку Махнівці (тепер Комсомольське Козятинського р-ну). З посиленням режиму радянської влади, у 1937 році костел втретє був пограбований і закритий. У підвалі костелу службовці НКВД зробили катівню для людей. НКВДисти живцем замуровували в стіни віруючих людей, а також у підвал вкидали трупи замучених християн. У 1948 році, після повернення з ув’язнення, кс. Антоній Хоміцький з Цезарем Кошевичом з Понінки і ще кілька вірних, зібрали всі останки замучених у підвалі людей, 168 чоловік. Їх вклали до сімох дерев’яних гробів і на підводах кіньми перевезли на польський цвинтар. Зібралася вся Полонська парафія. Деякі пізнавали своїх рідних по в’язаних шкарпетках, по ґудзиках, пришитих до одягу. Цікаво те, що знаючи про цей факт, котрий набрав розголосу у 1948 році, ні державні криміналісти, ні експерти судової медицини не проводили жодних досліджень, а радянська влада приховувала цей злочин, як тільки могла. Восени 1937 року з Новограда-Волинського прибула рота саперів з метою підірвати стіни костелу. Почувши про це, вірні парафіяни відразу зійшлися і пробилися крізь військових на подвір’я костелу. Ставши кругом костелу, взялися за руки і почали дуже голосно молитися. Відбувалося це довший час, одні змінювали других. Побачивши таку картину, військові сапери відступилися і поїхали. Під час німецької окупації у 1942 році, костел знову став діючим. В ньому служили священики з Німеччини, Угорщини, Чехії. Пізніше, коли радянська армія погнала фашистів з України, в костелі почав служити православний священик. Після повернення з ув’язнення католицького священика кс. Антонія Хоміцького у 1947 році, костел був переданий католицькій парафії. Кс. Антонія Хоміцького багаторазово відвідував у Полонному о. Серафін Кашуба OFMCap . Перед кс. Антонієм Хоміцьким, у Полонському костелі недовго служив кс. Раймонд Козіч, котрий виїхав до Польщі, а перед цим працював в 1924 році у Козятині. З великими труднощами підтримували цю будівлю кс. Антоній Хоміцький котрий служив у Полонному з 1947 по 1953 рік, пізніше кс. Анджей Гладисевич служив у Полонному з 1954 по 24 серпня 1983 рік. Це був воістину великий священик, котрим Господь Бог послужився для добра інших. З 1984 року по 1995 рік настоятелем Полонської парафії та кілька інших парафій, котрі було потрібно відроджувати після атеїзації, був о. Станіслав Широкорадюк. Господь дав йому мудрість і сили бути добрим душпастирем, а також проводити ремонтні роботи у Полонському костелі і відремонтувати та побудувати ще 12 костелів, в котрих вірні християни мають тепер можливість прославляти Бога. Дім Братів Менших в Полонному, який становить інтегральну частину з храмом, було затверджено 6 квітня 1993 року. Найбільший ремонт костелу св. Анни був зроблений за настоятеля бр. Яна Павлюка, котрий служив у Полонному в роках від 1995 по 2002 рік. Душпастирство у Полонному та навколишніх околицях проводять брати францисканці від 1984 року, тобто від часу прибуття до цієї парафії ново-висвяченого пресвітера о. Станіслава Широкорадюка. Брати обслуговують більше 2000 вірних, але, крім Полонного, опікуються також іншими доїздовими парафіями. З 11 лютого 1980 року при парафії працюють Малі Сестри Непорочного Серця Марії (сс. Гоноратки). Полонська парафія св. Анни живе вже 400 років, не зважаючи на всілякі трагедії, не зважаючи на переслідування і мученицькі смерті багатьох віруючих, не зважаючи на те, що три рази їй руйнували і забирали костел. Татари, козацьке військо і радянська влада. Не зважаючи на ці знущання, Полонська парафія живе і розвивається і продовжує бути великим свідком могутності Бога. Підтверджуються слова Ісуса Христа про те, що «…пекельні ворота її не подолають» (Мт 16. 18). Християнська парафія - це одна велика сім’я. Це сім’я дітей Божих. Парафія поєднує в собі дітей, молодь, людей середнього віку, подружні пари - родини, котрі навчають своїх дітей релігійного життя, а також - це люди старшого віку, котрі переказують цінності християнської віри дітям і внукам. І дуже добре, коли парафія багатомовна, бо тоді парафія несе в собі знак загальності Христової Церкви: - «Ідіть і хрестіть всі народи в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт 28. 19), наказав Ісус. Нехай непереможний Господь благословляє усіх, котрі дбають про костел св. Анни, котрі стараються про розвиток Полонської парафії. Нехай Господь відвертає всякі злі сили, котрі зазіхають на нашу єдність. Нехай Господь відведе якнайдалі тих, котрі зазіхають на її добро духовне та матеріальне. о. Августин Сіцінський, ofm
Сторінку Парафії Св. Анни редагує бр. Петро Новосельський, ofm Зауваження та пропозиції прошу надсилати на polonne@ofm.org.ua |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
